Легендарний актор Олексій Баталов помер в ніч на 15 червня в одній з московських лікарень. Про це повідомив сайт kp.ru з посиланням на близького друга актора, а пізніше підтвердила сім’я артиста. Актор потрапив до медичного закладу в січні з переломом шийки стегна, в лютому йому зробили операцію. З тих пір Олексій Володимирович не залишав лікарняні стіни протягом майже п’яти місяців. Напередодні, 14 червня, до Баталова приходив священик, який причастив його.
«Я, як і всі жінки Радянського Союзу, порада бачити артиста Олексія Баталова», – так, за спогадами священика Михайла Ардова, вітала молодого актора в рідному для нього будинку Анна Ахматова.
До того моменту Баталов встиг вже знятися в картинах, до сих пір залишаються класикою радянського кіно, – «Летять журавлі» і «Дорога моя людина». А рідним будинок Ардових на Ординці був і для Ахматової, яку ця сім’я дала притулок в Москві, і для самого Баталова – сатирик і карикатурист Віктор Ардов був для нього люблячим вітчимом.
Баталов народився в театральній родині: його батьки Володимир Баталов (Аталом) і Ніна Ольшевська працювали разом із Станіславським в трупі МХТ. Коли Олексію було п’ять років, його батьки розлучилися, і Ольшевська вийшла заміж за Віктора Ардова. Під час війни він пішов на фронт військовим кореспондентом, а Ольшевська з сином поїхала в евакуацію в Бугульми. Там вона організувала театральну трупу, в якій
Баталов вперше вийшов на сцену – правда, в якості робітника сцени і актора масовки.
Надалі він з’являвся більше на екрані, чим на сцені. У кіно він прийшов дуже рано: першу роль Баталов отримав в 17 років, зігравши одного з школярів у військовій драмі про Зої Космодем’янській. А після випуску зі Школи-студії МХАТ почав зніматися дуже активно: грав у «Великій родині» Йосипа Хейфіца (цей фільм був представлений в Каннах і отримав приз за акторський ансамбль), в «Справі Румянцева» того ж Хейфіца виконав головну роль шофера-далекобійника , в екранізації роману Горького «Мати» також зіграв головного героя, революціонера Павла Власова.
Потім були «Летять журавлі» Михайла Калатозова – з цим фільмом Баталов побував в Каннах, де познайомився з Федеріко Фелліні і Марчелло Мастроянні.
До виходу цієї картини Олексій Баталов вже остаточно пішов з театру і поступив на «Ленфільм» – актором і режисером. Правда, його режисерська фільмографія не настільки багата: в кінці 50-х він поставив фільм «Шинель» за Гоголем з Роланом Биковим, а в 1966-му був одним з авторів сценарію і постановником «Трьох товстунів» по Юрію Олеші – але в цій картині більше пам’ятають його героя, канатохідця Тибула. Він продовжував працювати з Хейфец – у фільмах «Дорога моя людина», «Дама з собачкою», знімався у Михайла Ромма ( «Дев’ять днів одного року»).
Але головною роботою Баталова в кіно стала, мабуть, мелодрама Володимира Меньшова «Москва сльозам не вірить». Процитована Михайлом Ардова репліка Ахматової наочно показує, що до моменту початку зйомок в цьому фільмі Баталов мав уже солідної популярністю в країні і потрапив в картину в статусі «зірки», актора-хедлайнера. Фільм виявився дуже популярний в СРСР: навіть після показу на телебаченні в прокаті його подивилося 90 млн чоловік і за підсумками року він поступився тільки бойовику «Пірати XX століття».
"Москва. »Отримала« Оскара »за кращий іноземний фільм і стала однією з тих картин, які росіяни різного віку дивляться і переглядають досі.
І левова частка цього успіху – картина змогла донести до всього світу, в загальному, дуже «радянську» історію підкорення столиці – була для картини зароблена Баталовим, який виконав роль слюсаря Гоші. Актор за цю роль отримав Держпремію – він на той час уже був і заслуженим, і народним, та й взагалі нагороди не обходили його стороною. Втім, незважаючи на свій статус і небувалий успіх фільму, ні виконавець головної ролі, ні режисер за призом в США відпущені були. По телебаченню фільм був показаний через рік після виходу, а держпремія знімальній групі була вручена ще через рік.
У 80-х Баталов стає більш вибірковий у виборі картин, і на екрані з’являється рідше – не сторони, втім, і ролей другого плану.
Він знімається в «гоночної» «Швидкості» Дмитра Светозарова, в шпигунському «Досьє людини в« Мерседесі », а також в« спродюсованому »Євгеном Євтушенком фільмі« Похорон Сталіна ». А в 90-е взагалі пропадає з екранів, зосередившись на викладанні у ВДІКу та громадській роботі. Правда, в ті роки актор багато працював в радіотеатрі і, володіючи миттєво впізнаваним звучним голосом, озвучував ігрові та анімаційні фільми (до речі, саме він був голосом оповідача в «Їжачка в тумані»). Займався він і громадською роботою – так, в нульові і 2010-і Баталов був президентом кіноакадемії «Ніка».
І коли в 2005 році він отримав ще одну Держпремію – «за створення художніх образів, що стали класикою вітчизняного кіномистецтва», навряд чи хто зважився б сказати, що вона була незаслуженої. І що дана за одні лише «класичні ролі». Ця нагорода стала свого роду визнанням заслуг усього його життя: будучи знаменитим радянським актором, він виконував свою роботу з якимось абсолютно нерадянським, можна сказати, дореволюційним якістю.
Мова, що збереглася до похилого віку постава, неспішність у рухах і влучність слів – його ім’я стало для співвітчизників синонімом людського і професійного благородства, а сам він – прикладом того, як заслужена і всенародна популярність не падає відразу з неба, а заробляється чесним, захопленим і важкою працею.
Прощання з народним артистом СРСР Олексієм Баталова відбудеться в московському Будинку кіно, повідомив РІА «Новости» заступник голови Спілки кінематографістів Росії Клим Лаврентьєв.
