У мене двоє діточок. Але ми з дружиною вважали, що третій повинен же бути – і тоді повний комплект. Ми намагалися, і якось все не виходило. Одного разу дружина мені поскаржилася на біль в животі, я злякався, а вона каже: все, позаматкова вагітність. Ми пішли до лікаря, і вона нас потішила: ми вагітні. Звичайно, вирішили, що будемо народжувати.
Дружина днями збиралася піти у відпустку, а потім відразу в декрет, але ми трохи не встигли. Дружина побачила темні плями на білизні, ми, звичайно, злякалися, викликали швидку. Тому що, коли були болі, вона вже лежала на збереженні один раз. І в цей раз її теж відвезли.
Я ніч без неї і без малюка, що росте в ній, спав дуже погано, крутився всю ніч. Вранці дзвоню дружині – вона не піднімає трубку. Я злякався, мене затрясло: хіба мало чого, прям серце чуло. Знову телефоную дружині – вона вся в сльозах, говорить: його вийняли. Я прямо дар мови втратив: кого вийняли? В голові: невже це кінець?
Дзвоню лікаря в лікарню, вона мені каже: приїжджайте, це не телефонна розмова. Я їду за кермом, мене трясе. Як так Господь міг зі мною – я ж вірив в нього, благав і дякував? І що тепер – все рухнуло?
Але лікарі мені сказали, що дитина жива, він в реанімації новонароджених з вагою 750 грамів, що я можу його подивитися і навіть помацати. Сказали, що нас повинні перевести в Центр недоношених в Щелково, але місць там немає. Я дзвоню сам в цей центр, благаю: візьміть мого малюка. О Боже, місце з’являється, нас в цей же день везуть туди, і я молю господа допомогти мені, читаю постійно молитву про дітей.
Дружина мені сказала, що перев’язала труби, тому що не хоче більше мук таких, як у неї були – її різали і робили кесарів розтин. Я тоді зовсім розум і надію втратив: думав, що вона вирішила за себе і за мене, і це нечесно. Ми могли б потім в подальшому останній раз спробувати, підходячи до цього акуратніше. А зараз малюк в цьому центрі, і я молю Господа, щоб у нього і у нас було все добре, і він вижив, щоб Господь дав нам цей шанс останній.
