Навіщо дитині дитячий сад. Що це- примушена необхідність або свідомий вибір?
Я мати 2-ух малюків-хлопчиків, народжених з різницею в 1 г.9 міс. Нашого первістка Матвейка, обізнаність про чергах в дитячі сади, я поставила на цю саму чергу на 2 тижні. від народження. А тому ми ще маємо пільги (тато військовослужбовець) дати малюка в садок нам запропонували тісніше в 2,5 рочки. Але ми з чоловіком вирішили, що поки я сиджу у відпустці по догляду за другим сином-Тимошкою, в цьому немає необхідності.
Минув рік. Нам дали місце в обраний нами садок (5 хвилин від будинку), по загальній черзі. Я навіть сходила на збори і брала напрямок на мед. комісію для садка. Але. Ось в цей час все те, про що я роздумувала сама, ділилася думками з іншими матусями, отримало чіткість і усвідомлений вибір.
Так для чого ж ж ми все-таки віддаємо дитину в дитячий сад? Реально я відшукала одну причину-це необхідність матері працювати, справжня необхідність, коли тато не бере це на себе або неблагополучна обстановка в родині (питущі предки). Одна справа, коли мати одна виховує і їй доводиться працювати на 2-ух роботах, щоб утримувати сім’ю, тоді садок примушена необхідність. Або коли предки дали себе у владу алкоголю і дітям в дитячому саду просто краще. Сумно, але ж в дитячі сади дуже часто прогулюються діти, предки яких чудово заробляють, або діти, мами, яких сидять з молодшими будинку.
Чому якісь предки раді, коли дитину можна дати в дитячий сад. Адже ніхто і ніде не навчить наших дітей любові, як ми, люблячі батьки. Чому такого необхідного зуміє навчити дитячий сад, чого не зуміють навчити мама і тато, які усвідомлюють свою відповідальність перед Богом, суспільством і власною совістю за власних дітей? Або в тому то й справа, що не розуміють, що крім, як одягнути, взути, нагодувати , навчити читати, писати, рахувати, в ці 1-і 7 років, найголовніше навчити дитину любити. Адже навчити наукам його можна і пізніше, і вдома при бажанні, а ось те, що заклали в ці 1-і роки життя, матиме вплив на всю його подальше життя.
Мені приводили багато обставин, але в усьому цьому чулося вибачення себе. Наприклад, дитині потрібне спілкування-згодна, але ж він не ізольований від суспільства, можна ходити на дитячі майданчики для спілкування з іншими дітьми і їх батьками, ходити з ним в магазини, де він буде бачити наш приклад спілкування з іншими людьми, ходити в гості . Адже йому необхідно рівномірно розкривати дійсність нашого недосконалого світу, щоб дитина могла отримувати уявлення з чим йому доведеться мати справу і робити правильний вибір на шляху. Мені здається, що якщо дитина до 7 років, виховується вдома в атмосфері любові (прошу не плутати з вседозволеністю і розпещеністю), взаємодопомоги, турботи, незвичайно, якщо є ще діти, а вплив зовнішнього світу відбувається дозовано і розумно (маються на увазі негативні впливи ), то такій дитині буде легше протистояти не зламатися в подальшому. Причому цілком ізолювати від негативного в світі, захищати безперервно, також небезпечно, тому що дитина в школі і в подальшому, неминуче зіткнеться і буде не впевнений в собі не знатиме, як себе треба вести в тій чи іншій ситуації, залишившись, без заступництва батьків і може просто зламатися.
Що необхідно зробити нам, батькам, щоб наші діти, стали людьми, які зуміють творити сильні дружні сім’ї, в лоні, яких народжуватимуться діти, яких обожнюють.
Навіщо ми віддаємо наших дітей в дитячий сад, маючи можливість сидіти з ними вдома, грати з ними, вчити їх тому, як здорово жити в родині, де всі люблять один одного і що якісь суперечки і розбіжності-не привід для розлучення, а всього лише наша неідеальність, яку можна і потрібно пережити і простити один одному. Чому, багато хто вважає, що дітей зобов’язана виховувати уряд, але не предки? У нас же є розум, щоб вирішити що потрібніше дитині любов, увагу турбота, радість спілкування з матір’ю і батьком, усвідомлення власної потрібності і власної відповідальності в родині чи нові іграшки, дорогі речі, різні солодощі і веселощів, відпочинок на курортах і т.д., на які іноді заробляють предки, поки дитина в дитячому саду. І мені здається, що дитині з матеріального, необхідно набагато менше, чим нам батькам видається. Це ми з бажання потішити своє марнославство, бути у власних очах і очах інших, що відбулися батьками, намагаємося замінити цінності постійні матеріальним благом.
Так для чого ж дитині дитячий сад, якщо ми стане благородним зразком нашим дітям, зразком того, що є сім’я. Для цього необхідно правильно розставити пріоритети в житті, а в якому порядку кожен нехай вирішить сам.
Тому ми вирішили виховувати дітей до школи вдома і за наші помилки у вихованні, будемо відповідати ми самі, але не вихователі дитячого садка, вчителя в школі, вплив вулиці. Значить не навчили, що не донесли, що не достукалися. Адже, що посієш, те й пожнеш. А яблучко від яблуньки падає все-таки не далеко.
